Душа летить кудись за небокрай,
своїм крилом всю землю обіймає.
То пекло бачить, то Священний Рай,
то тихо плаче, то голосно співає.
Незванним гостем, у чужу господу
зайде погрітись, з холоду доріг.
То з доброти, на стіл поставлять воду,
зі злом, каміння кидають до ніг.
Вогнем палючим сонце обпікає,
задує вітер ранене крило.
То спрага мучить де життя немає,
то дощ рясний де жито проросло.
То хліба просить, то ковток вина,
то храм шукає, щоби помолитись.
І все летить, кудись летить вона,
не хоче в цьому світі загубитись.
Автор Лариса Мандзюк.
