У селі, що звисло над Дніпром,
жив хлопчина на ім‘я Петро.
Влітку, лише вишні відцвіли,
німці в Україну приповзли.
Грабували й мучили народ,
та водили смерті хоровод.
Батько розлучається з Петром,
з ворогом йде битись за добро.
Каже: „Їм у нас не панувать,
ворогів з Вітчизни треба гнать!“
Потім взяв гвинтівку і наган
та й подався в ліс до партизан.
Однієї ночі, в буревій,
на узліссі розгорівся бій.
Оточили німці наш загін,
в мишоловці опинився він.
В ліс загін прорвався до зорі,
щоб пробратись в плавні на Дніпрі.
В плавнях комиші густі одні,
є сховатись де в тій глушині.
День і ніч шумить комиш густий,
хоч місцями там й до пояса води.
Вранці бійці просочилися в ліс,
та у болоті їх ворог затис.
Стежкою йде партизанський загін,
спереду вибух і поряд один.
Німці гарматну відкрили стрільбу,
землю у лісі снаряди шкребуть.
Падають люди і вибухи, й дим,
вибратись важко із лісу живим.
Мало в загоні лишилось бійців,
раптом змією Петро із кущів.
- Де командир?
- Он там – хтось сказав.
Швидко підповз і відразу ж почав:
- Так і так, каже він, ліс знайомий мені,
всі проходи закриті в диму і вогні.
А виною у цьому німецький-то кріт,
підозрілий помітив на узліссі я дріт.
В листі дуба сховавсь того дроту шматок,
ще й у кроні курінь із зелених гілок.
В‘ється дріт металевий гіляччям, як змій,
і сидить в курені чоловік чужий.
В курені тім у нього телефон польовий,
прокладає снарядам шляхи лиходій.
Між кущами Петро з командиром повзуть,
жалить їх кропива, колючки їх рвуть.
- „Feuer!“ – гирка шпигун в телефон польовий
і німецький вогонь коригує той змій.
Це почув командир, зняв гвинтівку з плеча
і кінець він поклав тим фашистським речам.
Потім дріт ухопив й ніж в правиці затис,
та Петро на руці в командира повис.
- Постривай, командир, не кінець ще пригоді,
телефон польовий може стати в нагоді.
Підкажи, знаєш мабуть, що німцям сказати,
щоби ті по загону не стали стріляти.
Не дарма ж в німчури випасав я корови
і достатньо навчився ворожої мови.
- Ти скажи, що снаряди летять не туди,
хай подалі стріляють вони від води.
А коли на узліссі напруга спаде,
то загін по байраку до плавнів дійде!
Ну, а далі побачимо, що нам робить,
побіжу до загону! – й розтанув за мить.
В трубку Петрик говорить фашисту: „Зер гуд!“,
сам же думає – скоро вам прийде капут.
Знов над лісом співають, немов очманілі,
ворожі снаряди в придумані цілі.
У скупчення саме німецьких солдат
летить за снарядом німецький снаряд.
Загін же безпечну дорогу знайшов
й байраком тихенько у плавні пішов.
Крізь гуркіт і рев донеслось до Петра,
як наші бійці закричали: „Ура!“
Петру зрозуміло, що спасся загін,
та хто ж допоможе бійцям, як не він.
Бере телефона та в трубку кричить –
Байрак і стежинку вам треба бомбить!
І знову над лісом снаряди летять –
знов схибили німці, як стали стрілять.
А що там Петро? За загоном біжить,
та ще й находу командиру кричить:
„Товариш начальник, я вас дожену,
товариш начальник, візьміть на війну!..“
22.06.2016
* Переклад вірша невідомого автора про хлопчика Петра, який нам з сестрою в дитинстві частенько розповідав батько і текст якого відтворено мною по пам‘яті.
ID:
678481
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 17.07.2016 08:24:19
© дата внесення змiн: 18.09.2016 19:26:13
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарна в тебе пам'ять, друже, коли так! 
