Говорила мама Наті:
-Ти прибрала б, доню, в хаті.
Підмети, помий підлогу,
Буде все ж мені підмога.
Відказала вмить Натуся:
-Я роботи не боюся!
Тільки ж, мамо, хитра ти!
То помий, то підмети.
Не цікаво це мені,
Я нудьгую вже три дні.
Не кажи, що я ледаща!
В тебе ж бо робота краща!
Ти он шила і в’язала,
Потім квіти поливала,
М'ясо смажила в печі,
Випікала калачі
І варила компот з вишень…
Це ж бо, значно цікавіше!
Мамо, пожалій дитину.
Я сьогодні відпочину,
Ну а завтра залюбки
Я пектиму пиріжки.
Вранці Наточка проснулась,
Потягнулась, посміхнулась,
Склала ковдру, подушки
І мерщій за пиріжки.
Вибрала найбільшу миску,
Всипала муки (по риску),
Дріжджі, молочко, водицю,
Яйця, цукор і корицю.
Головне – всього багато,
Вистачить для мами, й тата.
Доки мама міцно спить
Тісто треба замісить.
Ох, Наталочка старалась,
Розмішать все намагалась.
- І за що мені ці муки?
Аж по лікті в тісті руки,
Кухня всипана мукою,
Щось з моєю головою,
Ось стою, ледве жива!
В мене сива голова!
Ой, не знаю, що й робити,
Треба, мабуть, відпочити.
Ось посиджу тут, скраєчку,
Зліплю потім пиріжечки.
І години не пройшло,
Тісто добре підійшло!
Не підійдеш навіть близько,
Тісто вилізло із миски!
Як до нього підійти?
Воно вже біля плити,
На столі і на підлозі,
Скоро буде на дорозі!
-Мамочко, мерщій сюди,
Щоб не сталося біди!
Знаєш, мамо, що скажу…
Я із тістом не дружу…
Гірко схлипнула небога:
Краще вимию підлогу
