Я знову відшвартую свій вітрильник
і тихо попливу до царства снів.
У цьому не завадить мій будильник,
бо я його завчасно відключив.
Вмить запурхну на середину ліжка,
піднявши простирадло ніби парус,
де під подушкою лежить відкрита книжка.
Вона мене нарешті дочекалась.
І мандруватиму собі на хвилях мрії
до ранку самого, аж поки не проснусь.
В цій подорожі справдяться надії,
легеньким вітерцем за хмари підіймусь.
Полину над гаями чи над морем,
над пасмами із глибини віків,
над щастям, біллю, радістю і горем,
над тягарем минулості років.
Ширятиму з минулого в майбутнє,
на сотні літ, в космічну далечінь.
Загляну в незначне і дійсно сутнє,
спущусь в безодню й знов у височінь.
Сновидою пройдусь понад ланами,
відкрию таємницю майбуття…
Отак один подорожую снами,
пливу у забутті своїм життям.
Яка магічна річ корабель-ліжко,
які у царстві снів живуть дива!
Яка ласкава й чарівна усмішка,
до себе кожний вечір зазива!
Мандрівки ці мені все більше до вподоби,
все довше думаю про них, коли проснусь.
В один прекрасний час, щоб оминуть хвороби,
з такої подорожі так і не вернусь…
10.03.2016
То ще з якого боку дивитись... 
Безславний фінал малюєш, козаче! 
