Шон Маклех Патрик
«Высокое»
(перевод Владимира Туленко)
Они строили башню из слов.
Никто не знал зачем.
Никто не знал почему.
И из этих маленьких «почему»
Они вымешивали кирпичики веры
Для храмов своего тела.
Народы, что исчезали, как тень,
Где искать мне ваши следы
В тёмных закоулках
Человеческого сознания?
Народы, от которых остались
Лишь одни названия и слова,
Которые обжигают высохший рот.
Народы, которые прочувствовали
На своём теле железо мечей.
Народы, которым запретили существовать
Приходят ко мне в снах…
Их пророки и ведуны
Оставляют после себя орнаменты.
Которые затухают также, как гаснет свеча
В сожжённой деревянной церквушке.
Они шелестят, как книги,
В которых истлели страницы,
Как манускрипты,
Которыми отапливали печи
И костры инквизиции
Существа с узенькими лбами
И замутнённым взглядом…
Кто вспомнит об этих племенах,
О людях времён былых
Тогда, когда я тоже уйду в Небытие?
*****
«Високе»
Шон Маклех Патрик
«Слабкий голубиний грім гримів мені в Семи Лісах…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Вони будували вежу зі слів.
Ніхто не знає навіщо.
Ніхто не знає чому.
З цих маленьких «чому»
Вони місили цеглу віри
Для храмів свого тіла.
Народи, що зникли як тінь,
Де шукати мені ваші сліди
У темних закутках
Людської свідомості?
Народи, від яких лишились
Одні назви і слова,
Що обпікають сухий рот.
Народи, що відчували
Тілом своїм залізо мечів.
Народи, яким заборонили бути
Приходять до мене у снах…
Їхні пророки і віщуни
Лишають по собі візерунки
Які гаснуть як свічка
У спаленій дерев’яній церкві.
Вони шелестять як книги
У яких зітліли сторінки,
Як манускрипти,
Якими топили грубки
Та вогнища інквізицій
Істоти з вузькими лобами
Та каламутними очима.
Хто згадає про ці племена,
Про людей минулих часів
Коли я теж піду у Ніщо?
Вау! В мене і тут знайшов мене мій перекладач... 
