Такий погляд глибокий неначе у душу
І слова переповненні фраз, що життя
То не книга і ліпше замкнутись,
Не приймати болючих плювків і образ.
І не мати лихого в себе за душею,
Буди вірним собі й не родити гріха
І не бути нікому й ніколи суддею,
Не судиме тобою є людське життя.
Такий погляд глибокий проймає до скону,
Вию в небо як пес, що не бачить кінця
У своєму житті він не вірить й не знає,
Чи дійде до кінця свого ланцюга.
Так прикутий я люто до свого бажання,
Бути першим, єдиним, найкращим з усіх
І в усьому шукати війну, а не ніжність,
Проти течії лізти й ревіти без сліз.
І розбиті коліна, слова і натхнення,
Порозкидана постіль, листи і думки,
Не являється серцю розтерзана віра
І тамуються сльози стаканом журби.
Не шукаю я суддів, бо я не судимий
Своїми думками словами і гріх,
У мені помирає й родиться знову,
Не благаю й не плачу тамуючи сміх
