Заглибився, читаючи думки,
Людей, які стоять на перехресті
Дитинства і дорослого життя,
Невпевнено крокуючи нарешті.
Тут кожен відчуває дисонанс,
Спустошені залишились будинки
Дитячих мрій у мрійливих лісах,
Натомість розгалужені стежинки.
І кожен робить потім крок назад,
На пів стопи ступаючи у мрії,
Фантазії, мов яблука, висять
На призабутих гілочках надії.
Зірвеш, ковтнеш, і знову все гаразд,
І знову в небі просинь перезріла,
Але ж на перехресті ще стоять
Каміння з описом, куди веде стежина.
І знов той вибір вільного життя,
В якому сам собі невдячливий господар,
Але шукати марно вороття,
Бо час штовхає в спину, як володар.
