А без тебе немає вітру
І немає сонця без тебе!
І ніколи вже не повірю,
Що буває безхмарним небо!
І дощі не вгамують спеку,
Бо немає без тебе літа -
Все тому, що ти так далеко
На межі темноти і світла...
Може, пісню оту почуєш,
Коли місяць у воду пада,
Де надія моя ночує
І безсоння мій спокій краде...
Там хвилина тече годинно -
А ні відстані, а ні часу...
І земля вигинає спину -
Все для Сонця, аби не згасло...
Де немає тебе, там тихо
Й середина без тебе скраю...
А таке невимовне лихо
Тільки раз у житті буває...
Хто сказав, що немає болю,
Коли ділиться серце навпіл?
Де межа, що дарує волю,
Яку, може, не варто знати?
Білий сніг, що не тане й влітку
Сипе холодом дні і ночі
Я прошу: Не зникай так швидко,
А скажи мені, що ти хочеш?
Може, хочеш пташиного співу,
А чи, може, надійні весла,
Щоб ми разом втекти успіли
В молоді незабуті весни?
Я прийду і підставлю руки
Ти поклич - я багато вмію!
Я забуду усі розлуки
І сто років тобі відмірю!
Там не буде гіркого болю
І сльози, мов дощу рясного...
А лиш ми. Ми удвох з тобою -
Ти без неї, а я без нього...
- - -