Вона дивилась потай навкруги,
І все нагадувало їй про старість.
Молодші люди, старці й малюки
Пробуджували злобу та ненависть.
Постійна злоба плутає думки,
Ну а ненависть – пожирає душу.
А їй хотілось, просто, навіки,
У пам’яті лишитись непорушно.
Та не подумай, не її вина…
Це сталось цілковито випадково.
Така собі скорботна новина
Миттєво облетіла всіх знайомих.
Вона змогла побачити весь світ,
Пронизана залізними прутами,
Й від присмаку свободи оп’яніть,
Ковтавши кров великими ковтками.
Тепер гляділа сміло з висоти,
І твердо вірила, що поборола старість,
І знала, що ці люди навкруги,
Вберуть всю її злобу і ненависть.
