У чарівно́му лісі
Жила собі, була
Стара кумедна Фея
В будиночку зі скла.
Скляні прозорі стіни,
І навіть дах скляний.
А поруч – сад зелений
(І, звісно ж, чарівний)!
Питають в неї звірі:
— Чому твій дім зі скла?
Де в ньому заховатись? –
А ти живеш сама!
Та Фея так казала:
— Тут затишно мені.
Потреби я не маю
Ховатися всі дні!
Дивлюся я ночами
На Місяць, на зірки,
А ще: куточки скляні
Не люблять павуки,
Оточує садочок
Мене з усіх боків...
Я на скляні́ дверцята
Не вішаю замків.
Приходьте всі у гості!
Вас чаєм напою.
А як почнеться дощик –
Не бійтеся дощу:
Ми будемо дивитись
На стіни-водоспад
І пісеньку співати
Воді небесній в лад!
Тут жити так принадно
(Неначе й стін нема),
Але ж, якщо не складно
Дружити з усіма.
