- Не спиться знову, знов зірки малюєш?
Та завтра дощ. Він змиє їх з небес...
Сьогодні дощ... Спинися, любий, чуєш?
Це все дарма, та й ти промок вже весь...
Застудишся!... Так, це біда з дощами...
Довкола осінь і сумні вірші...
Та все прекрасно, бо тепло між нами,
Бо від цілунків любо на душі...
Спинися, чуєш? Ти ж бо моє небо,
А мої очі - то не штучне світло...
Навіщо зорі восени? Не треба!
Ти краще намалюй тепло і літо...
- Смешная, правда... Не смотри глазами!..
Смотри душой, ведь звезды на стене
Рисую я мечтами и стихами,
Ведь звезды счастье посылают мне...
Ведь эти звезды - вспышки наших взглядов,
И вспышки судеб тысячи других.
Ведь в них душа.. Дожди им не преграда.
И даже ливни не остудят их...
Я нарисую их, смотри и грейся!
По чашкам осень розлила покой...
И только поезда бегут по рельсам,
А я взлетаю. К звездам. Ты со мной?
зараза, взяв мою фішку писати українсько-російською
правда у мене рядок через рядок було, у тебе ліпше вийшло, там не ламаєш язика ,коли читаєш
Молодець,класний вірш,реально. Ати ростеш, не то що деякі
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі. Давно не читав твого, якщо чесно ти на кого натякаєш?
ти на кого натякаєш?
який я описав у своєму новому вірші.
