Моя душа часто просить шаленства,
Такого, знаєте, щоб зникнути з буденства.
Щоб трішки десь розправити знов крила,
Щоб наче в юності заграла дивна сила.
Тоді і час він був із нами спільно,
І не летів, а йшов собі повільно.
І нам давав юнацьку насолоду,
Таку п'янку, і трепетну свободу!
А мрії! Мрії пливли наче ріки,
І поруч ті, хто відійшов навіки.
Лиш зорі то зосталися ті самі,
Що заглядають в очі нам роками.
Ох...
Моя душа благає так шаленства..
Та ось мине хвилина грозова.
І спокій враз бере над серцем шефство,
Й шепоче: "Все пройде... мала!"
