Я постійно закохуюсь осінню,
чи може осінь закохує в лиця?
Дощі на асфальті лякають повінню
як, незайманих коротка спідниця.
Опалі клени мліють на землі,
серед листя б - рідну посмішку зустріти.
Та, їх мільйони і всі безіменні
своє знайти ще треба вміти.
В перехожих очах бачити світ,
де зникають, як дні - наші кроки.
Де від щастя зводить живіт
та, від дотиків бракує вдихів глибоких.
Де в танці кружляють метелики,
від тривоги стискає руку її спокій,
вічність проводжати без днів переліку
цілувати її доки, доки, доки...
... поки ім'я лунає, як оберіг
як в церкві божественні ікони.
Дякуватиму, Богу чи долі,
що, знайти тебе зміг
поки разом -
доки
ми.
