Під ногами каміння і попіл, що пахне вогнем
Розтривожений обрій вперехрест прошитий громами.
Сподіватися марне, що вистигне, вщухне,мине
і полегшає біль стопудовий на жадані грами.
Бо немало вже сліз і проклять, безнадійних чекань
І нелічені втрати, в душі незагоєні шрами.
Воскресає із диму їдкого знеможена рань
І дорога додому набожно зорить молитвами.
Та чекати не треба, що хтось підійме із колін
Закривавлене тіло святого і грішного світу…
Ти боєць і фортеця, і світло вогнів-калин
Ти молитва свята Преображень і Стрітень.
Вже незримі остроги ростуть межи інь і янь
Там де чорне і біле, відвага і ница зрада.
Разом з кров’ю і потом, між істин і дорікань
Б’ється серце того, хто стежку свою не зрадив.
"стежку свою не зрадити" - то основне кредо порядної людини! Будьмо! 
