Маля-чаклунка (казочка Любочці Ігнатовій на завтра)
Давно,давно,у сотому N році,
Коли зірки уміли розмовлять.
Коли квітки на кожненькому кроці
Голівоньками ще могли кивать.
Давно,давно,коли усенькі пташки
Крилечком стуконіли у вікно;
Коли зайшли на чай,а потім чашку
Помили і поклали на сукно,-
Було маля,чаклуночка маленька.
Як прийде в сад,то гілочки сухі
Розпустять квіт,травиночка слабенька
Так шелестить,що чують і глухі.
Хтось захворів-торкнеться і злікує,
Сумного бачить-звеселить до сліз.
-Вона страшна!Маленька,а чаклує!
Вели селом спалити її в ліс.
-Та в чім її вина?-суддя питає.
-Вона чаклунка!Спалимо і все!
Вона в долонях зорі всі тримає!
-Та ж я суддя!..-і мантію трясе.
-Та чим таким ще всім вам завинила?
-Ось без роботи лікар котрий рік!
Дітей до ночі на ставку томила!
Бо риби розмовляли!Чоловік
Прийшов додому сивий!Налякали!
З тих пір не розмовляє,а мовчить.
А потім його діти засміяли,
Тепер вже бідний нічкою не спить!
-Та в чім її вина?!
-Ось вчора знову
Корова захворіла.Це маля
Присіло й зліквало!Я розмову
Цю чула аж до ранку!Скрипаля
Заставило так грати,що два тижні
Не можна було в полі покосить!
Так зацвіли у цьому році вишні,
Що неможливо в хату доносить!
Із дерева одного всі зривали,
А вишень тільки більшає щораз!
Та хай би всі ті вишні повсихали,
Бо люду стільки збіглося до нас!
-Та де вина?!
-А ви не зрозуміли?!
Вона ще й хліб бідненьким роздає!?
Бідняк не просить!
-Чи ви подуріли?!
І мантію суддя їй віддає.
Бере маля цю мантію,кидає,
Перетворила в золото...
-Беріть...
Сама тихенько Янголом злітає,
Щоб повернутись через N століть...
Прочитала без дозволу перша ваш чудовий твір...той дуже припав до душі...героіня добра...щира...справжня чарівниця...то вже і без дозволу дозволю приєднатися із вітанням Любочці,щоб залишалась такою щирою,милою,творчих зтетів...і надалі дарувати насолоду від чарівних віршів!!!
я трохи не та адресатка, бо зо всім не Люба, вибачте, але все-таки завітала до Вас у гості. до душі припала казочка. дійсно, коли людина робить добро, натовп її не розуміє (а може, й заздрить). ми не готові сприймати тих, хто відрізняється від нас, особливо зі знаком +. Ваш твір нагадав поезію Л.Костенко "Кольорові миші".
Ваші твори надзвичайні: оригінальний погляд на все без винятку, просякнутий добротою до цього всього. дякую Вам за це
