Пелюстка впала на моє обличчя,
Ти відцвітаєш, мій розкішний сад,
Усе в природі сповнене величчя
І що пройшло – не вернеться назад.
Іде весна в поля і на городи,
Тут кожен день коштовний наче скарб,
Птахи у небі водять хороводи,
Часу в них обмаль, так що не до скарг.
Ми ж летимо, ще швидше за годинник,
Вогні дитинства згасли вдалині,
Одноліток, що був для всіх «розбійник»,
Уже онука возить на спині.
Вже знаємо не на словах, на ділі,
Як важко рідних втратити людей,
І треба йти, нові шукати цілі,
А скільки тих – не здійснених ідей!
Пелюстка впала на моє обличчя,
Цвіт на гілках мов скупчення зірок,
І хай в душі минуле й протиріччя,
Та все одно, роблю в майбутнє крок.
Ваші вірші ніби руками душу беруть. Мало нині тих, щоб так хвилювали. Слова з самого серця. Що не вірш, то сльози бринять..і смутку і надії. Може близькість думок, але талант у Вас безцінний. Тепла Ви, щира, справжня. Просто хочу подякувати за кожен вистражданий, прожитий рядок. Щастя Вам і добрих людей поруч
Ви знаєте, коли читаю вірші інших авторів, то мені здається, що моїм віршам чогось не вистачає, десь ходжу невдоволена..А коли мені пишуть такі приємні коментарі, то ніби виростають крила, і сумніви ідуть геть,і хочеться писати, творити, та викладатись на повну...Дякую за такі щирі та теплі слова!