Пелюстка впала на моє обличчя,
Ти відцвітаєш, мій розкішний сад,
Усе в природі сповнене величчя
І що пройшло – не вернеться назад.
Іде весна в поля і на городи,
Тут кожен день коштовний наче скарб,
Птахи у небі водять хороводи,
Часу в них обмаль, так що не до скарг.
Ми ж летимо, ще швидше за годинник,
Вогні дитинства згасли вдалині,
Одноліток, що був для всіх «розбійник»,
Уже онука возить на спині.
Вже знаємо не на словах, на ділі,
Як важко рідних втратити людей,
І треба йти, нові шукати цілі,
А скільки тих – не здійснених ідей!
Пелюстка впала на моє обличчя,
Цвіт на гілках мов скупчення зірок,
І хай в душі минуле й протиріччя,
Та все одно, роблю в майбутнє крок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580357
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)