коли ніч розлила темну рідину,
ювелірно розклала зірки і місяць,
і знову думки твій розум місять,
ти й цієї ночі лишився без сну...
набридливо тебе вони затягують,
у світ шо у голові розмальований,
і спогади всі тепер оживають,
ти знову без сну, якийсь стурбований,
не можеш заснути, заставити не можеш,
затихнути це море думок і тупої маячні,
шо починає штормити повторно щоночі,
ти знову без сну, знову на темному дні...,
здається цілу вічність тягнеться ніч,
і ти вирівнюєш поглядом стелю,
тай обертався тисячу раз на всібіч,
ти знову забрив в цю безсонну пустелю...
за ніч продумав купу дурного контенту,
шо твоїм розумом нав'язаний вперто,
ти хотів випити трохи міцного абсенту,
бо набридло без сну, зізнайся відверто...
як заснув, напиваєшя сном ти жадно,
і радості межі нема, не придумав,
заснути для тебе це більше ніж складно,
та над тим шо потрібно, так і не подумав...