Пірну у натовп я сьогодні,
На вулиці, на площі, чи метро...
Вдягнусь, напевно, взагалі не по погоді,
Забуду кофту вдома, чи своє пальто.
Звільню думки і серцю легше відчувати,
Довкола придивлюсь, знайду нових людей.
Для того, щоб старе усе забути-
Замало лиш нових думок, нових ідей.
Кого ж я бачу? Тіні, чи живі створіння?
Чи, може, сон, який так міцно проника?
Дарує відчуттів дивну палітру,
І пам'ять грає в піжмурки, зника...
І різні запахи, і звуки,
і відчуття міняються щомить...
Все далі й далі в натовпі пливу я,
Знаходжу Їх... кого б іще зустріть?
Я розчинилась...
потім-тиша...
І натовпу уже нема....
Є знову Я, така нова й щаслива,
І почуття прекрасне душу обійма.
Все, що могла, дозволила відчути...
Позаду десь лишилася та мить,
Я зрозуміла, як на світі жити,
Де є все це...де кров жива кипить...
Так по-весняному, оптимістично!Гарно 
дякую дуже!!!
