Константін Велічков, Царгородські сонети: Сонет XI
Облиті золотом заснули хвилі всюди,
сплять береги в своїй голубизні:
як в храмі молитовному – на груди
тут голова схиляється мені.
Ледь чутний голос з просторів сяйних
пестливо, тихо в мою душу лине,
так пісня мами в померках нічних
всипляє ніжно люблену дитину.
Ні жаль, ні смуток серце не терзай;
як раб, що врешті-решт діждавсь свободи,
у мріях від відради й насолоди
лети, тремти від щастя і сіяй.
О, цей чарівний час – час миру й згоди,
щоби не міг прийти для тебе край!
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XI
Облени с бляск и злато, сипят се вълните,
спят бреговете в свойте синева:
кат в храм молитвен-на гърдите
със упоенье климвам аз глава.
От ширния простор едва чут глас
в душа ми тихо, кротко се разлива
кат песента на майка, в нощен час
детенцето си нежно що приспива.
Ни жал, ни скръб сърцето не терзай;
кат роб след своето освобожденье
в мечти от радости и наслажденье
то носи се, трепери и сияй.
О, тоз вълшебен час на мир, забвенье
да би могъл да няма нивга край!
