Палав огонь.. і зник… погас…
Замерехтів останній сполох,
Продовжив лік в недобрий час
Безжальний і всесильний молох.
Як міг тримавсь… тепер нема…
А як горів в любові глеку!
Дощі, річки, моря тепла
Близьких купали і далеких.
Маленькі діти і діди,
Багаті, вбогі, перехожі
Під час веселощів, біди
Були для нього - Діти Божі.
Тяглись холодні пальці рук,
Серця стражденні і нужденні,
І вдячності скрізь чувся гук
У дні недільні і буденні.
Він знемагав, та ніс добро,
Тому й піддавсь, на жаль, поталі…
Та ми, живі, його тепло,
Зігріті ним, нестимем далі.
