і немає назад вороття - ні доріг ні протоптаних стежок
вибір був - та згубився, й так гірко з отої розпуки
що малюється у голові новий промисел межами
і так знехотя вкотре повільно заламуєш руки
бо приходить у гості хоч зовсім його не чекаєш
(ну і, зрештою, кого тобі тепер треба чекати?)
все що було важливим колись - те байдуже минаєш
а коли сутеніє - тогди заколисуєш втрати
колиши, колиши, може виспиться біль у колисці
і терпи як ніколи, нехай поликує Ісая
не лікують від того прославлені ним віршописці
бо умерло щось в ньому і більше не воскресає
бо умерла любов. а потому - усе швидкоплинне
матір вчила колись, хто ударив - того возлюби
все що гріє - то пам'ять, та власне отак і повинно
гріє пам'ять - то грійся. гляди ж хоч її не згуби
Помаранчева дівчинка
