Ти наче поводир,
Ведеш мене у бік туману,
І сонце ранішнє не сліпить очі,
Душа не бачить сяйва степу золотого.
Душа пішла, і все пішло за нею,
І вічний промінь згас десь вдалині,
І ніжне слово, слово солов'їне,
Карбує в пам'яті, ті дні.
Ті дні, коли були щасливі,
Щасливі всі, на цій землі,
А зараз, зараз все пропало,
Не прийде більше вже до нас..
До нас, до тих, хто заблудився,
В своїх думках, і в своїх снах.
І йдем ми як, як ті прокляті,
Не знаючи, про небезпечний шлях,
Ми вже забуті, життям забуті,
Забуті душі наші, забутий шлях.
Але ми всі надіємось на ласку,
На ласку долі золотої,
На сміх дітей, на сльози щастя,
На чудо послане з небес..
І все воно, вкінці піде до біса,
І все пропаде в темному яру,
І лиш людині хочеться скоріше,
Почути ніжне, я тебе люблю...
ID:
538097
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.11.2014 21:35:14
© дата внесення змiн: 19.11.2014 21:35:14
автор: Viktorovich
Вкажіть причину вашої скарги
|