[b][i]Ти наче поводир,[/b]
Ведеш мене у бік туману,
І сонце ранішнє не сліпить очі,
Душа не бачить сяйва степу золотого.
Душа пішла, і все пішло за нею,
І вічний промінь згас десь вдалині,
І ніжне слово, слово солов'їне,
Карбує в пам'яті, ті дні.
Ті дні, коли були щасливі,
Щасливі всі, на цій землі,
А зараз, зараз все пропало,
Не прийде більше вже до нас..
До нас, до тих, хто заблудився,
В своїх думках, і в своїх снах.
І йдем ми як, як ті прокляті,
Не знаючи, про небезпечний шлях,
Ми вже забуті, життям забуті,
Забуті душі наші, забутий шлях.
Але ми всі надіємось на ласку,
На ласку долі золотої,
На сміх дітей, на сльози щастя,
На чудо послане з небес..
І все воно, вкінці піде до біса,
І все пропаде в темному яру,
І лиш людині хочеться скоріше,
Почути ніжне, я тебе люблю...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538097
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: Viktorovich