Картина «Розліталась, неначе сраний віник»
Приблизно так опишу свій кожен ранок я,
І не рятує діло мій галасний будильниk,
Сонько і запізнюха,напевно, стиль життя.
Встаю і чищу зуби, із чаєм бутерброди
Я швидко наминаю вдягаючи штани,
Накину якусь кофту, які там моди-шмоди?
А потім перевірю кран газу та води.
В під’їзді,як попало, я замість капелюха
Нав’яжу свого шАрфа червоного в крапки,
Ага, а ще дивуюсь, чого так мерзнуть вуха,
Але нічо, буває, та й ми не слабаки.
Влітаю у маршрутку, шукаю вільне місце,
Новини якісь, жарти спокійно почитать,
Та от, на моє горе, немає де засісти,
Стою, а баби в кріслах про пенсії триндять.
Коли вони всі вийшли й почапали на ринки,
З полегшенням я всілась там де обігрівач,
Ношу з собою книгу «Діон й чарівні свинки»,
Шукаю її в торбі, де завжди дикий срач.
А поки розбирала свинарнію у сумці,
Зупинок ми промчали ну десь зо дві, зо три,
Увесь цей час була у себе я на думці,
На двОрі ж свою пісню заводили вітри.
І тут кричить кондуктор :«Затори на дорозі»
Як хочете-виходьте, бо ми надовго тут,
Якби навіть хотіла…та вийти я не в змозі,
Лиш цей мені підходить автобусний маршрут.
З’явилася проблема: а як тепер робота?
І так уже начальство наставить звєздюлєнь…
Рішила подзвонити й спихнуть все на погоду,
Забула розказати: лінющий я тюлень.
Мій шеф стиснувши зуби сказав «Ну добре, Віта,
Вертай давай додому,якщо уже так сталось»
Оце я розумію бабєня я, кубіта,
І це, мені повірте, я навіть не старалась.
Засіла носом в шарфу, відкрила свОю книгу,
Усілась як на кріслі, сюди хіба що чай,
На вулиці робочі з доріг збивають кригу,
Уся ця атмосфера як просить «Засинааай»
І я таки заснула…й коли очі відкрила,
Ми навіть завернули в найближчий поворот,
А на сусіднім кріслі йойой, нечиста сила…
Сидів не зовсім принц, скоріше обормот.
Подумала «Окейка, в маршрутках все буває»,
Спокійно обернулась й втулилася в вікно,
Та чую мій сусіда до мене розмовляє,
Ну Господи, що хоче від мене це «оно»?
«Читаєте про свинок, моя чарівна леді?»
Лише єдина фраза мене ввігнала в лють,
«Та мЕні до вподоби «Діон й його медведі»,
Там ще Чубаку Гібса із вежі заберуть»
Сказала йОму ясно…не хочу розмовляти,
А він все лізе й суне, неначе той фрегат,
Словесна діарея оці бридкі підкати,
Та видно цей мучачо лиш входить у азарт.
Наш «кінь» під цифрой двадцять так далі й не просунув,
І я уже стомилась й відсиділа весь зад,
А хахальок до мене чіплятись знов надумав,
Лишилася б я вдома, вернути б час назад.
А креативний пацик, одначе, мій попутній,
Настирно лізучИ мені серед очей,
Він майстер-клас пікапу забацав незабутній,
Дістав свою мобілу і написав в ній «хей»,
І дав мені читати,а я не реагую,
Тоді він написав «Заюнєчька, давай»,
А я врубила фазу «Не бачу і не чую»,
У голові «Ну нєєє, чувак, не починай».
До речі, про красавца: спортивні штані взимку,
Внизу ботинки, куртка із маркой «АБІБАС»
Довгущі патли зв’язані в фіолетову резинку,
Коротше, налітайте, парніша на заказ.
О Боги, ну нарешті ми рухатись почАли,
Доїхали вже навіть до станції «Мости»,
Сьогоднішні події весь настрій зіпсували,
Ще трошечки і в дурку менЕ можна везти.
Чи то десь там на небі хтось зжаливсь наді мною,
Чи просто пощастило і тут тобі усе,
З маршрутки якась сила та випхала «ковбоя»,
Це змусило нарешті всміхнутися мене.
Подумала «Хоч зараз, та буде спокійніше»,
Не тут булО мені, бо як оце на зло,
Ввійшов якийсь мужик, давно вже не парніша,
Метіллю контролера в автобус принеслО.
До мене він підходить і каже «Ваш квиточок»,
А я собі вся впевнена полізла у кишеню,
Єдине що було в ній- мій чистий ще платочок,
Мужчинчик зрозумів це й зробив мене мішенню.
«Давай-но,дорогенька, витягуй мені гроші,
В оцім житті немає нічого на халяву,
Ми не прощаєм «зайців» лиш за красиві очі,
Плати,якщо не хочеш з міліції пред`яву
В такі моменти я стаю немов дурною,
Бо я ж таки купляла злощасний той білет,
Не знаю як тоді це сталося зі мною,
Та вмить тоді забула культуру й етикет.
Водій веде баранку, попутні розкричались,
«Невихована,хамка, халявище, дурне»,
Кондукторша, зараза, стояла і сміялась,
Ну й ладно, хай і так, мене то не гребе.
А контролер все далі цю пєснь свою заводить,
Ну я уже змирилась й дістала гаманець,
І здогадайтесь що Вітуся там знаходить?
Який із мене «заєць»? Скоріше я взірець.
Якраз ми заїжджали на ще одну зупинку,
Вже навіть припинився злощасний снігопад,
Я на лице вчепила коронную ухмилку,
Й сказала контролеру «Аррівідерчі,гад»
І вийшла, бо набридла маршрутка за години,
Ще й зжарив всю попиню стілець-обігрівач,
Згадала що потрібно заскочить в магазини,
Проходячи шаурмєшню, де різав м'ясо хач.
Зайшла до магазину,відтаяла,в корзину,
Закинула молочку, какао й мармелад,
Не втрималась й купила прикрасу на ялину,
Ну дообре, вже признаюсь, взяла ще й шоколад.
З пакетом по слизОтах додомоньки приперла,
Зняла усе із сЕбе й на кухоньку пішла,
Немитий склад посуди, розкидано все, мерва,
Ой, все…іще помию, й поставила ковша.
Какао, я скажу вам - смачнюча насолода,
Коли сидиш удома ти в спокої й теплі,
І не псує твій настрій маршрутка і погода,
Частіше б випадали такі моменти й дні.
Нарешті я спокійна, та завтра на роботу,
Начальник сто відсотків, що буде дуже злий,
Та будем сподіватись на матінку-природу,
Можливо вона завтра влаштує вихідний.
ID:
542742
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.12.2014 09:48:44
© дата внесення змiн: 10.12.2014 09:49:26
автор: Льолька
Вкажіть причину вашої скарги
|
