Мені завжди подобались жоржини.
Напевно, ще з дитинства, із школярських літ,
Як діти йшли з букетами рясними
Тих квітів, що росли у кожному дворі.
Моєї мами пристрасть це й бабусі –
Яскраві різнобарвні ніжні квіточки,
Кінець канікул – літньої спокуси,
Дитинства спогад найясніший і чіткий.
Минають роки, й дивовижні квіти
Все рідше стрінеш десь неподалік житла:
Розлогий кущ, ламається від вітру
Стебло розкішної жоржини, що цвіла.
Крихкі, високі, довгі квітконоси,
Похилені суцвіття пишні і важкі…
До квітів пригорнутись серце просить,
Відчути пестощі шовкових пелюстків.
19.10.2012 р.
