З приємним здивуванням для , себе, прочитав деякі Ваші вірші. Ви мені здалися квітучою мальвою посеред посушливих степів Донбасу. Пояснюю чому саме. У більшості склалося таке враження, що східняки – це одна частина українського народу, а західники – інша, а ми полтавчани, ні туди Господи – ні сюди праведний. Та ось читаючи Ваші вірші помічаю, що на ідеологічно – засмічених теренах Донбасу спалахують поміркованість, заклики до єдності, братства, любові до Батьківщини. Ваші вірші:Україні. Я кращої долі не хочу. Блищить трава. Дебальцеве моє. Такий повинен час настати, це яскравий тому приклад. Читаєш такі вірші і щось залишається у пам’яті для роздумів, аналізу, порівняння, спогадів. А вірші заради віршів, та ще так – сяк написані , то пусте та на варте уваги. То наче вода в решеті, дочитав до кінця, а початок уже й забув.
Бажаю Вам написати ще багато таких гарних творів, а з тим запрошую Вас провідати мою сторінку.
З повагою Євген Уткін.
