Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Вікторія Т.: Для чого все було? (монолог жінки у поїзді) - ВІРШ

logo
Вікторія Т.: Для чого все було? (монолог жінки у поїзді) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 8
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Для чого все було? (монолог жінки у поїзді)

					

	Скільки разів я ладна була вмерти від нерозділеного кохання до кожного з них, а тепер я вже не пам’ятаю ні імен їхніх, ні облич...Тепер мені вже дивно, що я колись так пристрасно, безвихідно, відчайдушно кохала. Життя моє тоді не мало іншого сенсу, ніж кохати і страждати. Я ходила в тумані власного болю. Але кого я кохала?
	Я не можу виразно пригадати жодного. Коли я читаю пристрасні рядки свого щоденника, у яких замість імені стоїть «він» (я тоді була впевнена, що все життя, до останнього подиху, пам’ятатиму, хто це такий), я не можу пригадати, про кого, власне, йшлося. Якісь невиразні тіні пропливають у пам’яті, убогі обставини знайомства, які тоді, багато років назад, здавалися мені такими значущими, а насправді  не значили нічого.
	І стосунків не було ніяких. Не було нічого того, що я собі надумала—ні знаків уваги, ні якихось особливих поглядів, ні багатозначних слів... Для чого тоді було відчуття велетенського значення того, чого насправді не було?
	Я знаю дружин, які колись різали вени на руках через зрадливих чоловіків своїх. Тепер вони приходять додому із дач або городів, в оточенні дітей та онуків, спокійні, заклопотані буденними справами, байдуже переступають через ноги розповнілого, напівлежачого перед телевізором «глави сімейства»--причини колишніх своїх страждань, і нічого не озивається у їхній душі. Вони мають свій світ—світ обов’язків і усього пережитого, яке лежить купкою попелу у найдальшому куточку пам’яті—вони й самі забули, де...
	Я пам’ятаю обличчя дівчини в траурній рамці. Гордість інституту, вона  після здачі останнього випускного іспиту отруїлась через нерозділене кохання. Виходить, це теж нелегко—дочекатись, коли  у твоїй душі з’явиться твоя власна купка попелу. Не всім це вдається...
	І знову я думаю:для чого все це було? Я не про те, що ті, кого ми любили, були негідні нашої любові. Хто гідний, хто негідний—кому про це судити? Я про інше: для чого була ця ілюзія неможливості жити без кохання—трагічного, уявного, хоч якогось? Скільки нас втрачало притомність і глузд від задушливої безвихідності почуття до того 
(тієї), хто насправді ніколи не був (не була) людиною «з нашої планети», і в глибині душі ми це знали? Знали, але тоді це якось не мало значення. Неможливо було жити без ілюзій у тому звуженому спектрі напівсвідомості, де нестерпно-яскраві кольори, нестерпно-гарячі бажання, і під корою звичайності—збурений шал стихій...
	О, я не жалію за роками, коли, скоряючись невідомій силі, ліпиш з повітря хвилюючі образи, наповнюєш чеканням кожну мить—навіть непорушність дерева за вікном, а вм’ятина від  коханої голови на подушці (зупинявся проїздом на одну ніч і спав у сусідній, прохідній кімнаті) здається священною, інтригуючою і приголомшливою, як одкровення Господнє. Що лишилось?  Старі записи в щоденнику, які давно втратили конкретність і подібність до кого-б-не було, недовірлива пам’ять про сліпучу яскравість і інвалідизуючу вузькість світобачення, яке не несло ні справжньої радості, ні глибокого прозріння. 
	Проходить час, і ми, колишні подруги,  повертаємось із своїх довгих мандрів у країні палких ілюзій. Повертаємось із винуватим виглядом, відновлюючи старі зв’язки, питаючи «а пам’ятаєш?» і дякуючи за кожну дрібницю, за яку б раніше не дякували. Ми тепер усі такі подібні-- із купкою попелу у кожної в душі (подробиці нецікаві), із недовірою до всього, що видається надто гарним, щоб бути правдою, і ще—із дорослими дітьми. 
	Чи не для цього все було?

								Вікторія Торон

ID:  499685
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.05.2014 00:12:40
© дата внесення змiн: 30.01.2016 06:23:03
автор: Вікторія Т.

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (1844)
В тому числі авторами сайту (19) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Еkатерина, 01.11.2014 - 10:43
О, Вікторіє. Це вже в нас так.
А Ви бачили оцей вірш Павлової http://www.vavilon.ru/texts/prim/pavlova2-2.html (перший зверху).
 
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий вірш, і якраз в тему. Дякую, що познайомили!
 
doktor, 18.09.2014 - 11:21
Мне понравились ваши рассуждения,именно так это и бывает,а путаница в воспоминаниях начинает набирать силу, обычно после тридцати клиентов,почему клиентов, потому что они так и не стали,теми кем вы их себе представляли и это замечу относится к особям, с которыми вы вступали в близкие отношения,а те которые просто мелькали на пути - тот ворох, как мусорная куча, где ничего конкретного не выглядывает - просто холмик всякого непотребства..... give_rose give_rose give_rose friends hi
 
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо за хорошую оценку, но, сказать по правде, богатство Вашего опыта меня пугает. smile
 
MiShura, 26.06.2014 - 10:56
Це точно: діти - найперший сенс нашого кохання. 42 43 42 43 42 43 43 Причому природі байдуже, чи буде кохання щасливим. Для неї головне: аби діти були якнайщедріше обдаровані генною спадщиною. Може саме тому моя боязка та передбачлива до маніакальності мама ніяк могла не дійти до згоди з чоловіком, моїм батьком - легковажним та запальним.
Але розум, що застерігає все ж-таки від зовсім нерозсудливих дій - якраз запорука того, щоб наші діти мали більш-менш щасливе дитинство. А друга причина: кохання - це подарунок нам від природи серед буденності нашого життя give_rose flo16 flo24 flo22 flo17 flo12 flo23 13 flo06
 
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння і за яскравий садок квітів.
 
В.А.М., 19.05.2014 - 05:27
23
 
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
give_rose
 
Якщо все-таки повертаємося, отже, для чось це було потрібно? Потреба душі - любити... я так думаю...
16 give_rose 23
 
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.
В.
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
x
Нові твори
Обрати твори за період: