Посадили дуб поляки
У Вкраїнськім лісі,
Де українськії козаки
Співали вольні пісні.
І міцний той дуб виріс
Навіть не зрубати,
І козацькії сокири
Тупилися тут марно.
Здається, дуб, нічого лихого
Та це тільки здається
Просили тут козачки Бога
Долю, що сміється.
Висіли на цім дубі
Нещасні дівчата,
Що робили тут зарубок
Кого хтіли кохати.
Висіли молодиці,
Що втрапили горе
Гарні дівиці
На гілках просторих.
Висіли молоденькі,
Що на гріх полюбили
Чорноброві, рум’яненькі,
Холодні на мильній.
Висіли нерозлучні,
Тяг дуб бідою
Вішались і душились
Над зеленою травою.
І слава грішна за цим дубом
Почала ходити
Немов граніт він, твердий, грубий,
Ні зрубати, ні спалити.
І що тут далі, як з ним бути
Що поляки посадили
Сльозу не капнути
Щоб ті потруїлись.
Плакали дівчата
Біля міцного
Вічнії грати
Взяли на дорогу.
Та заплакала якось
Паночка біля дуба
Сестра її на гіляках
Опинилась через любого.
Хлопець зрадив її туго
Вона і злетіла
А сестра біля дуба
Поливала коріння.
Заплакала на грубий корінь
Гарячими сльозами
Завирували сльози
Упав дуб гілками.
Упав і зломився
Не тяжкою рукою
Сльозою простився
Хоч виріс на гною.
Упав сльозою паночки,
Чистою сльозою
А ляськії пряники
Покрилися тьмою.
Твёрдая пятёрочка.
