Святкуємо підпільно Перемогу.
І порох, і тумани – із Кремля.
Коли у голові немає Бога,
не буде переможною дорога,
якою оперезана земля.
У траурі очікує Вітчизна,
коли мине недоленька тяжка.
Не знаємо, кого чекає тризна,
хто доживе без тоталітаризму
у мирі із душею земляка.
Невірні, непокірні, окаянні,
до кого у молитві стоїмо?
Чи будемо зорею осіянні,
чи, може, як апостоли останні
за нашу віру душі віддамо?
Минає все, але не Перемога.
Але куди ідуть вони – оті,
в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
Ми – грішники. А запитай у Бога, –
де є на світі білому святі?
Ще й очі не розвиднює уранці,
а душу кривить, наче п’єш ропу.
Ідуть по Україні не германці,
а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
ордою фашизоїдної Пу.
І хто там святкуватиме надалі
і питиме за горе і ясу
із чаші гніву?
Може вип’є Сталін
і за великі наші дні печалі,
і за горючу матері сльозу?
вони навіть свято у нас забрали ...читала нещодавно "розумаку ",який написав, що у війні перемогла лише росія, врятувавши інші народи, а ми, невдячні, ïм не поклоняємось за це ...
Немає слів! Перемога ще попереду! 
