Не ображаюсь, бо і не образив,
Лиш наче щось, можливо, їдкий дим
Попало в очі. Певно, богомазом
Хотів побути, але не зумів.
І те, що ніс, не здобуло визнання,
І то, що бачив, - тільки міражі,
Ти істину шукав безперестанно,
А, бач, вона втопилась у вині.
Вині твоєму, зробленому з хиби,
Воно солодке - поки ще сліпий,
Коли прозрієш - то кричиш до хрипу
Від болю істин і змарнілих мрій.
Це не отрута - та душа німіє,
Стає нещадна, грішна без гріха,
І раптом ти пронизуєш вітрила,
І дерев'яні палуби тріщать,
І твої жертви си́віють від страху,
А я усе латаю кораблі.
Не ображаюсь, бо і не образив.
Вітрила - цілі. Істини - святі.
