За кам’яними мурами потойбіч
Молода відьма загубилася у болотах
В морок обернулась диявольська ніч
На чорних крилах огорнула страх
А білі проліски, заздрісні вороги
Навзавжди закували її у ланцюги
Спустелений Місяць потонув у морі
Вкрившись стогом металевих хмар
На обрії із глибокого сну просторів
Тліє осторонь покинутий вівтар
Його сходи і покинута криниця
Пам’ятають сміх красуні-чарівниці
Чорний кажан розітнув горизонт
Він зник десь поміж небом і Змлею
Він відніс за собою кошмарний сон
Він заховає його за мурами Колізею
А відьма, під ланцюгами охоронців
Неодмінно буде спалена Сонцем
Блакитне полотно річкової води
У барвах безпробудного світання
Знову мені відкриває дорогу туди
Де я бачив її, здавалося востаннє
Де пристрасно шептала свої таємниці
Мені, закохана красуня-чарівниця
Я відчував чистої води прохолоду
Краплі дощу, мов гарячий свинець
Тієї смертельної спраги кінець
Але зрозумів, що я жив лише заради
Нестримних водоспадів і їх потоків
Рятівних... але таких жорстоких
Нарешті, ти, предвісниця нової ери
Ти бачила, коли-небудь, Венеру?
Яскраву, цю небесну орхідею
Бо не горять її малюнки на папері
І цей світ для нас брехнею став
Але кожен, навколо, мовчав
Красуне-чарівниця, безвісна примара
У світлі Венери, ти іншою не стала
За сірими мурами бездонних потойбіч
Із демонами крокувала пліч-о-пліч
Туди, де тіла горять і не згорають
Тиди, де протилежність раю
Я більше вже не пам’ятаю твій голос
А може, я його і не чув
Я не пам’ятаю, де твій замок стоїть
Може я в ньому і не був
Не пройшов до кінця той палаючий шлях
Але досі тебе зустрічаю у снах
