Він був одним із тисячі акторів
Що жив на сцені – мрійник молодий
Він сам любив шукаючи любові,
Пірнав очима в зорі світанкові
Із сутінок підносився … Чужий.
Щоб в Людській «ролі»
Не було проколів.
Не вірили йому чомусь у щирість
Мовляв: «він же актор, це тільки гра.
Не друг, не свій, самотній, може ворог?»
Обходили як непотрібний мотлох
Забули, що його душа жива.
Навіщо міцність
Гартувати вічність?
Виходив знову новачком на сцену
Нехай і недоростком як мара
Що перероджувалась у надії,
Виплескуючи репліки невмілі,
Заради хоч одного глядача
У мить шалену
Грати «роль» знаменну.
На сцені рани біль не кровоточать
В ілюзіях розвагою є страх.
Для нього ж гра несправжня - наче злочин
Рве серце згубно на дрібненькі клоччя
Його душа – у сказаних словах,
Як зорі в нОчах
День новий пророчать…
Ми всі гравці в одній непередбачуваній, і до біса цікавій грі під назвою - життя, в якій Ми безпосередньо берем участь шляхом послідовної зміни ролей аж до закінчення гри.
ukran відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за слова...
Так, і грає кожен по-своєму і різне...