Буває накриває депресняк,
Втекти, подітись хочеш кудись,
Але не знаєш куди та як.
Нема сили злитись…
Розносити все в щепки,
Забувати, що приносило радість.
Повибивало пробки,
Де тут проблиск?
Дні гнітючі, самотні,
Бо дуже короткі,
Зовсім непривітні
І дуже швидкі.
Волога мряка
Виїдає світло –
Звичність порядку,
І тут не те, щоб підло,
Але не по праву,
Нищать твій спокій.
Перетворюють зелену траву
На попіл одинокий.
Коли вже світло увімкнуть?
Коли запалиться день?
Вірю, ще чуть-чуть буде скрут,
Поки чекати, що світ світла стане повен.
Листопад 2012.
