|
"Найшвидше забуваються.. обіцянки, особливо ті, що на завтра чи назавжди..."
Я вже не плачу через тебе. Час таки творить чудеса, хоч і тривалість його лікування завжди довша, ніж хочеться чи наївно передбачається. В своєму щоденнику (ті, що я спалила, щоб стерти своє минуле для тебе - занадто відчайдушний крок) вже не пишу про тебе, щоб за місяць чи за півроку, перечитуючи мемуари, думати, що мені це далося легше, ніж насправді. Завжди собі уявляла знайомство з твоїми батьками, мені так хотілося подякувати їм за сина, який зробив мене щасливою, який навчив мене любити і дав відчуття повноцінності...духовної, моральної і фізичної. Ти мене розумів і підтримував, дбав про мене, леліяв і кохав, як востаннє. Саме тому я стала слабкою, бо мене вдома завжди чекало втішне слово з твоїх ніжних вуст, чекало міцне плече-стіна, яке ховало від жорстокої частини світу, чекав рідний погляд, в якому завжди можна було прочитати фразу "Я з тобою, бо ти моя, а я тільки твій", чекали теплі обійми, за якими я неймовірно скучала в дорозі...Моя слабкість мене і зламала...я стала іншою...почала шукати себе в собі, бо здалося, що не усвідомлюю, як жити після, була надто зациклена на житті до. До і після - як біле і сіре, як сонце і дощ. В моєму серці настали часті опади, рясні та холодні, здавалося, що пронизливий холод володів кожною клітинкою тіла...чи то душі...я вже не розрізняла. Ми нічого не розбивали, тому і склеювати не було чого. Ми намотали кілометри, гуляючи за руки, записали в нашу історію сотні кілометрів відвертих розмов, в історію, яку зараз намагаюся викинути з голови, бо вона займає занадто багато мегабайтів моєї непослушної пам"яті. Я вже не плачу через тебе, бо тебе це б дратувало, а в мене нема сил. Те, що діється в країні настільки вимотало, що твоє прохання про припинення спілкування - не зробило мені більш боляче. Я відпускаю тебе, бо ти мене вже не любиш. Я можу облити тебе брудом чи нажалітись, як боляче ти мені зробив - але це теж не суттєво, адже історію ми писали разом, навіть тоді, коли я писала, а ти перекреслював, я стирала, а ти дописував. Я просто більше не плачу через тебе. моя мама ще досі говорить, що ти хороший. Це вона хороша. Всі мої сльози - шрами на її серці, але вона не жаліється, вона продовжує мене любити, а тобі бажати добра. Батько...ну ти знаєш...батько в мене чудовий, але про тебе я мовчу. Я бажаю тобі любові, змін і цікавих зустрічей. Я бажаю тобі ніколи не відчувати самотність.
На галявині німої самоти,
хай краще буду я, але не ти,
на перехресті холодних вітрів,
щоб в тобі вогник тепла горів.
На галявині пустої самоти,
хай поки буду я, але не ти,
обіцянки любити завжди відпущу,
хай не буде ніколи в серці твоїм дощу.
ID:
482207
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.02.2014 04:55:17
© дата внесення змiн: 16.03.2014 10:22:52
автор: Наталя Кушнір
Вкажіть причину вашої скарги
|
