(Дякую, пані Наталі Мазур за допомогу!)
Доля дала багато літ,
Чудес просити не посмію,
Бо ще Тарас подав надію,
Котру вложив у «Заповіт».
Шевченко змалечку кріпак,
Проте йому всміхнулась доля,
І він відчув, що значить «воля»,
Коли зібрав її в кулак.
Життя коротке й нелегке
Судилося йому прожити.
Та він митець, умів творити,
І був народжений на те.
Злетів увись у ті часи,
Немов орел у хмари сині,
На славу ненці –Україні,
І нам заповідав рости.
Та тільки нам бракує ще
Єднання й розуму краплину.
Прийми, наш Батьку, дяку сина,
Хоч відчуваю в серці щем.
Кобзар давно вказав нам шлях
Та не змінилась наша доля,
Немає зораного поля,
А наш народ став, мов монах.
.Церкви будує, молитви
Перед іконами возносить,
У Бога тільки щастя просить,
Його ж не вміє досягти…
Під гаслами чужих заброд
Змарновано вкраїнську мрію.
По Україні вітер віє
І злидарює наш народ.
Та віримо, як ти колись,
Що вільними ще зможем стати,
І мову рідну поважати
Та із руїни піднестись.
