А чи живемо ми на повні груди,
Чи всю ту радість серце поглина?
Чи рахувати прикрощі марудні
Із присмаком гіркого полина
Заповідали нам поміж віками
Пра пра пра пра і ще сто раз пра пра?
І наших душ егоїстичні моногами
Води у рот набрали як вина.
Прозрінням манить свобода слова,
Безвласна навіть над декорацією.
Я, вас послухавши, опановую
Себе в ілюзіях і прострації.
За три копійки спеклись душею ви,
Вам до народу - по лікоть мірять.
Але словесними песвдо-траншеями
До влади лізете ви зміями.
Обіцянок хиткими ліанами
Перестрибуєте павіанами
Через голови і совість народу,
Не знаючи броду.
Неможливо приборкати істину,
Як схід сонця японцю.
Вона межи очі вам лізтиме,
Не зважаючи на охоронців.
Дитя істини - слово правдиве,
Його, як вітер, не закуєш в кайдани.
А правда - предивне диво,
Не підкорюється павіанам...