Які важкі були ті ноти, які надірвані були у нього струни.
Які важкі були ті ноти,які надірвані були у нього струни.
Про те як він грав знав кожен пересічний житель міста.
До його ніг схилялися і квіти й комуни,
коли зривався плач із скрипки симфоніста.
Душились із жалю зали й кімнати.
Топились в сльозах лихварі й меценати.
Пускали свій сік у тарілці гранати.
Падали з ніг декорація і обважнілі канати.
А він лиш раз у раз із гордістю розхристував свій комірець,
Як істинний маестро таки справжній геній, знавець.
Та в натовпі шукав пурпурний шарф, тендітні пальці з квітами,
які торкалися його плеча,вітаючи "привітами".
І цей жіночий плащ та пристарілий капелюх…
Але пішли чутки,що він в пустій квартирі вже з півроку...
Його стрічає вдома тільки вірний пес ,дешеве віскі на тумбі із правого боку.
Дехто розказує,що з горя спився.
Інші твердять,що музики відрікся,оступився.
А скільки теорій ,ймовірностей і балачок..
У старому скверику біля осінньої площі
йшли люди, наче б то пересічні, перехожі.
На Службу Божу і на прощі.
І там ридали надірвані струни старої скрипки,
якісь дуже знайомі,схожі.
Мабуть, як колись прекрасні та гожі.
Мері Benovski
