Я плював на свою оду, дай йому свободу,
І не треба говорити, що ти кажеш правду зроду.
Вже пройшло 2 роки і нічого не змінилось,
Ти, як була одна - так і залишилась.
Його душу ти заклала ніжно динамітом,
І чекала шансу, щоб взірвати всю надію.
Ти почула брязкіт і залишилась в екстазі,
Все це вилилось - у твоїй неповазі.
Твоя гордість затоптала його власне его.
Ти ж "дівчинка" - твоє вже звичне кредо.
Твоя гра - це бездоганне вбиство для любові,
А ти гравець умілий, як для своєї долі.
Ти знову за своє, починаєш все спочатку,
Кидаєш знову ти римовані і шиферні листи.
І хоч душа його також римована і грішна,
Не хоче грати він у твої ігри більше...
