Немає виходу, хоч вхід і був просторий,
Тут темрява. Ні лампочки, ні вікон.
Колись я в цій кімнаті бачив море,
Тепер вона з мене робить каліку.
Заходив з квітами, мов на своє весілля,
І завжди почувався як удома.
Тепер тут засипають рани сіллю,
Тепер тут лиш безвихідність і втома.
Так хочеться все відремонтувати,
Вибити вікна й бачити в них небо.
Це твоє серце - та страшна кімната,
А я, дурний, тоді зайшов до тебе.
