В моїй душі, в моїм житті є таїна –
В мені любов довічна в мить одну зросла.
Біль безнадійний поселила там вона,
Та це не знає та, що біль цей принесла.
Ну що ж! Аби лиш з нею ця любов ішла,
Завжди при ній, та непримітна і одна,
А я життя земне все виберу до дна,
Не сміючи просить, щоб відповідь дала.
Хоч Бог у неї серце лагідне створив,
Вона ітиме, не почувши моїх слів
І шепоту любові, що услід летить.
Й спитає, будучи тактовною в душі,
Коли читатиме присвячені вірші:
«А хто ж є жінка ця?» й не зможе зрозуміть.
Félix Arvers
Sonnet (L'amour caché)
Mon âme a son secret, ma vie a son mystère,
Un amour éternel en un moment conçu:
Le mal est sans espoir, aussi j’ai dû le taire,
Et celle qui l’a fait n’en a jamais rien su.
Hélas ! j’aurai passé près d’elle inaperçu,
Toujours à ses côtés, et pourtant solitaire.
Et j’aurai jusqu’au bout fait mon temps sur la terre,
N’osant rien demander et n’ayant rien reçu.
Pour elle, quoique Dieu l’ait faite douce et tendre,
Elle suit son chemin, distraite et sans entendre
Ce murmure d’amour élevé sur ses pas.
À l’austère devoir, pieusement fidèle,
Elle dira, lisant ces vers tout remplis d’elle
”Quelle est donc cette femme ? ” et ne comprendra pas.
