Максим Богданович, Романс (Зірка Венера зійшла над землею)
Quand luira cette etoile,
La plus belle et la plus lointaine,
Dites-lui qu'elle eut mon amour,
O dernieres de la race humaine.
(Sully-Prudhomme)*
Зірка Венера зійшла над землею,
Спогади світлі в собі принесла...
Ти пам’ятаєш, як стрівся з тобою, –
Зірка Венера зійшла.
З тої пори я почав задивлятись
В небо нічне, де ту зірку шукав.
Тихим коханням до тебе займатись
З тої пори я почав.
Але розстатися час наступає;
Певно, що доля така є у нас.
Міцно кохав я тебе, дорогая,
Але розстатися час.
Буду в далекім краю я томитись,
В серці любов затаївши свою;
Кожної ночі на зірку дивитись
Буду в далекім краю.
Глянь же на світло її – для єднання
Погляди в ній ми зіллємо свої...
Щоб хоч на мить воскресилось кохання,
Глянь же на світло її...
*Коли засвітиться ця зірка,
Найпрекрасніша і найдальша,
Скажіть їй, що вона була моїм коханням,
О, останні з роду людського.
(Сюлі-Прудом).
Максім Багдановіч,
Раманс: Зорка Вэнэра
Quand luira cette etoile,
La plus belle et la plus lointaine,
Dites-lui qu'elle eut mon amour,
O dernieres de la race humaine.
(Sully-Prudhomme)*
Зорка Вэнэра ўзышла над зямлёю,
Сьветлыя згадкі з сабой прывяла...
Помніш, калі я спаткаўся з табою,
Зорка Вэнэра ўзышла.
З гэтай пары я пачаў углядацца
Ў неба начное і зорку шукаў.
Ціхім каханьнем к табе разгарацца
З гэтай пары я пачаў.
Але растацца нам час наступае;
Пэўна, ўжо доля такая у нас.
Моцна кахаў я цябе, дарагая,
Але растацца нам час.
Буду ў далёкім краю я нудзіцца,
Ў сэрцы любоў затаіўшы сваю;
Кожную ночку на зорку дзівіцца
Буду ў далёкім краю.
Глянь іншы раз на яе, – у расстаньні
Там зь ёй зьліём мы пагляды свае...
Каб хоць на міг уваскрэсла каханьне,
Глянь іншы раз на яе...
*Калі аднойчы засьвеціцца гэтая зорка,
Найпрыгажэйшая і найдалейшая,
Скажыце ёй, што я кахаў яе,
О, апошнія з роду людскога.
(Сюлі-Прудом).
