В нас на фірмі як нігде
Шо вже тут казати ,
Територію директор ,
Ходить оглядати.
Ось і нині він в краватці,
З свитою-ріднею,
Зранку страху наганяє,
Пикою своєю.
Там окурок придививсі,
Там станок не грає...,
Жінка в ночі зарядила,
Він сі розряджає.
Раптом Вася , старший слюсар,
На трасі з*явивсі,
Але видно ше здалека,
Зранку похмиливсі.
Він і Васю привітав,
Гавкотом собачим:
Надіюся ,шо я п*яним
Вас в останнє бачу.
Вася глипнувсі на нього ,
Хмільними очима,
Так як дивисі дитина
На свого відчима.
Жаль мені вас - каже пани -
Жаль та ,шо робити ,
Не буде кому вже зранку
Мене по-ганьбити.
Мене жалко - пан кричить ,
Голос як у звіра -
Себе краще пожалій,
Бусурманська віра.
Вася дивисі на ньго,
Погляд - масл́о маже,
Та ніяк не зрозуміє ,
Шо він не так каже.
Переклав у голові ,
Вася усьо знову ,
І повів тоді він з шефом
Ось таку розмову:
Як мені вас не жаліти,
Як не банувати,
Ви самі тепер сказали
Вас будуть звільняти.
Самі тільки говорили:
В останнє вас бачу,
Жаль мені вас ,начальнуку,
Мало ,шо не плачу.
А себе чого жаліти,
Роботу я маю ,
Діти вмене не голодні -
Файно заробляю.\"
Ось такі то у нас висновки ,
Робочі складають,
А шоб кинуть оковиту,
Навіть не гадають.
Перепрошую, Іване, за неуважність.
Перед цим відповідала на коментар, відволікли діти. Прошу, Вас, видаліть мій запис. Напишу правильно. Ще раз вибачаюсь.
Іван Мотрюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00