так хочеться щирості. а ні з ким бути щирою.
ніхто не слухатиме мої одкровення.
ніхто не поділиться силою.
ніхто не пишатиметься мною, коли мені вистачить своєї.
коли звикаєш бути сам, нічого не змінюється.
змінюєшся тільки ти. перестаєш когось потребувати.
тоді люди дивуються тому, що ти не звертаєш на них увагу.
а де ви були, коли вам кричали:"поговори зі мною! помовчи зі мною! побудь зі мною!"?
отак і стають шизофреніками.
і потрапляють до психлікарні. бо людям страшно дивитися на діяння рук своїх.
страшно, бо розуміють, що вони можуть стати такими самими.
так вже є, що саме люди для людей - найстрашніше і найнезрозуміліше.
і тому всі ховаються від себе -
бояться прокинутися одного ранку і зрозуміти, що той, хто дивиться на них у дзеркало - незнайомець.
бояться вийти не вулицю і не побачити жодного знайомого обличчя.
і забути себе.
і стати ніким.
глянь-но у дзеркало. хто з нього на тебе дивиться?
