Сьогодні знов я бачу ті місця,
Де дні мої дитячі проминали,
Де над життя весною без кінця
Лиш мріяння мені колись сіяли.
Сіяли світла променем ясним,
Сіяли, як в нічному небі зорі,
Маяк чудесний у житейськім морі,
Блиск світла в бурі, в мороці нічнім.
І спогади в душі моїй рояться.
Як живо, як чаруюче блищить
У пам’яті років минулих щастя!
А серце так сумує, так болить
І мучиться - забути б всі нещастя
І сміх щасливий мати хоч на мить!..
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет I
Днес изново аз виждам тез места,
де дните ми детински са минали,
де на живота ми над пролетта
мечти са толкоз някога сияли.
Сияли са с ненадминуем зрак,
сияли са кат звезди на небето,
фар чуден на живота във морето,
светило в бурите и в нощний мрак.
Със рой избликват спомени в душата.
Как живо, как пленително светлей
на миналото паметта благата!
И как сърцето горестно копней
и мъчи се да сътресе съдбата,
и миг поне един да се засмей!...