ТИ будеш запивати напівсолодким вином її голос,що мігренями у голові звучатиме.
Ти будеш стоятимеш у люту зиму буз куртки, щоб забути її руки, що теплом на тілі палатимуть.
Та все марно, бо такі почуття просто не йдуть. Вони розповсюджуються по крові, немов метастази при останній стадії раку. Вона ж, бо в тобі не бажана, немов ракова пухлина. Бо серце вже не підвладне твоїй волі, воно давно живе самостійно, лише любо`ю до тої, що давно тебе покинула за твого ж бажання. Бо ти ж, бо вважав її недосконалою,не настільки чарівною, як ти бажав би.
Та час зіграв з тобою не в твою користь.
Він нагадав, що навіть серце найзатятіших ловеласів уміє кохати.
Та на жаль, на жаль вже пізно.
