Я не люблю, коли тебе немає поруч,
Коли існую наче міф і не живу.
Коли не вистачає стільки фарб ліворуч,
Коли праворуч бачу тільки кропиву.
Я не люблю на відстані твоїх парфумів
Тримати почуття, пов’язані в строфу.
Переживати безкінечну силу струмів,
Коли ти йдеш, а я – не рухаюсь й на фут.
Я не люблю згасати у своїх печалях
І лунко звати із провалля без надій.
Шукати квітку папороті незвичайну
У марному потоці з череди подій.
Я не люблю іти назустріч без маршруту,
Коли лавина зносить кришталеві дні
У тридесяте задзеркалля, серед бруду,
Яке принишкло й затаїлось у мені.
Я не люблю, коли пришвидшуються строки,
Коли щось рухається та не навпростець.
Коли горить вогонь без іскор на всі боки,
Я не люблю квіття безжалісний кінець.
Я не люблю летіти привидом крізь стіни,
Тебе все кликати вночі без сновидінь.
У каруселі, що ніхто живий не спинить,
Я не люблю, коли перемагає тінь.
Я не люблю, коли тебе немає поруч,
Коли на згадку тільки вічна мерзлота.
Коли у душу лізуть злодієм знадвору,
Я не люблю роздерті стропи у плота.
03.12.2010 рік.
