На роздоріжжі зупинилась Осінь,
Одягнена у золотаві шати.
Між двох доріг поради серця просить,
Не знаючи, куди ж то їй ступати.
Одна дорога кликала дощами,
Розмитими стежинами блукала,
А інша вдаль багряними садами,
Ніби манила, ніби проганяла.
Одна зривала листя обгоріле
І все під ноги килимом розлогим,
Стелилась, щось тихенько шелестіла
І дощ підряд змивав її тривоги.
А інша, мов ріка зливалась з небом,
Прикрашеним чарівним зорепадом,
Ховалась між горами зелен-степом,
Алеями троянд, затишним садом.
Стояла Осінь в золотавих шатах,
На серці тихо затаївся смуток.
Їй було байдуже куди ступати,
Лише б надійно хтось тримав за руку.
Молодець! Торкає.
Відчувається, що взято не зі стелі.
Особисте щось.Чи хтось.
Жартівливо-серйозне питання: А Осінь хто може тримати за руку? Варіанти: Літній північний Вітер, пізній Серпень, росяний Світанок... Дід Мороз!
Людмила Мартиненко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
змусили замислитись , мабуть Вітер - сильний і впевнений ... дякую