Вислів "сп'яніти від почуттів" завжди був за межами мого розуміння. "Як можна сп'яніти від чогось крім пляшки хорошого віскі?"- думала я, але сьогодні все змінилось.
Любка писав: " ти прокинешся зранку і скажеш.."
Та сьогодні зранку я мовчала. І ти мовчав. Весь світ мовчав, гармонійно доповнюючи мою тишу.
Я прокинулась зранку і відкрила газету. Ніколи не читала і ,думаю, більше не читатиму газет. Від них віє холодом. Ці чорно-білі, неприємні на дотик аркуші, від яких завжди пахне свіжою фарбою, були для мене чимось чужим, навіть ворожим. Я навіть не хотіла її читати, просто вона лежала розгорнута на столі, і в очі запало знайоме прізвище. Твоє прізвище.
Я прочитала буквально перші два рядки і, як то кажуть, "сп'яніла від захоплення". Тепер я розумію,як це: в голові повіяв вітер, на очі наліг густий туман і все попливло у своєму дивовижному танку. Слова вірша ставали для мене незнайомими,але я прекрасно розуміла, про що вони, я відчувала кожну букву, як подушки на своїх пальцях. І ці букви здалися мені такими рідними, що хотілось загорнути їх в пелену і колисати як рідну дитину. Я була п'яна твоїми словами... Та що там словами! Навіть розділові знаки не давали мені спокою - такі чіткі, впевнені у собі і у своєму призначені.
Я сп'яніла від почуттів і , здається, я більш ніколи не протверезію.
