Буття людського хвиле ти рухлива,
Що нас в космічнім просторі гойдаєш!
Даремно погляд наш за тим сягає,
Що в глибині побачить неможливо.
Хоч спалах блискавки на мить відкриє
Незмірні, темні та страшні глибини,
Крізь піну явищ, що поверхню криє,
До них ніколи погляд не долине.
Даремно в глиб нахилені – хватаєм
Лиш образ темноти – хисткий, примарний,
Замість одвічних існування таїн
В лице своє вдивляємося марно,
Наш горизонт обмежений єдино
Відбитим в всесвіт образом людини.
Adam Asnyk
Zmiennego bytu falo ty ruchliwa,
Co nas unosisz po wszechświata toni!
Daremnie wzrok nasz za tym wszystkim goni,
Co pod powierzchnią twoją się ukrywa;
Choć nam w błyskawic blasku się odsłoni
Głąb niezmierzona, ciemna i straszliwa...
Trudno nam dotrzeć spojrzeniami do niej
Przez pianę zjawisk, co po wierzchu pływa.
Próżno nad głębią schyleni - jej ciemnic
Obraz chwytamy, gdyż ruchliwa fala,
Zamiast odwiecznych istnienia tajemnic,
Własną twarz naszą ukazuje z dala,
I nasz widnokrąg cały się powleka
Rzuconym w wszechświat odbiciem człowieka.
